До відома: Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, Російська Федерація, м.Москва

До відома: Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, Російська Федерація, м.Москва

(адреса: 125993, Російська Федерація, м.Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд.15-А, будова 1)

 

 

 

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21.05.2024

м. Харків

Справа № 922/776/24

 

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.                      

при секретарі судового засідання Пономар Є. А.

 

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю  фірма "Автосервіс", Харківська обл., Харківський р-н, с.Кутузівка (адреса: 62405, Харківська обл., Харківський р-н, с.Кутузівка, вул.Шляхова,11)

 

до	Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, Російська Федерація, м.Москва (адреса: 125993, Російська Федерація, м.Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд.15-А, будова 1)

 

про	стягнення 9776878,39 грн

за участю представників:

позивача – Янченков О.С. (адвокат, ордер серія АО №1119300 від 12.03.2024 року);

відповідача – не з’явився.

 

ВСТАНОВИВ:

 

13.03.2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Автосервіс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення завданих збитків в сумі 9776878,39 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/776/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.04.2024 року.

Протокольною ухвалою суду від 16.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2024 року.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2024 позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 21.05.2024 року не з`явився. Відзив на позовну заяву не надав.

Щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд зазначає, що за приписами ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Відповідно до Закону України від 12.01.2023 №2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Відповідно до ч.2 ст.367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Разом з тим, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому відповідно до ч.4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі шляхом розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому чч. 4, 5 ст.122 ГПК України.

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

З огляду на вищевказане, матеріали справи свідчать про те, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов`язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до чч.1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позивач визначив відповідачем державу Російську Федерацію.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

За змістом ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч.1 ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом з тим, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни. Тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Разом із тим, Російська Федерація здійснює військову агресію проти України, у зв`язку із чим, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Станом на час подання цього позову та розгляду справи по суті, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Отже дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").

Отже у даній справі підлягає застосуванню "деліктний виняток", відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан, у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі №№ 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет Російської Федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на обставини, що викладено вище.

 

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Автосервіс» володіє на праві власності стаціонарною автозаправною станцією (надалі - АЗС) загальною площею 25,4 кв.м. літ. «А-1» ( цегла, загальна площа 25,40 кв.м., два навіси: літ «Б. В», ємкості літ. «к, кі, к2» огорожа №1-2, замощення літ. «І», що розташована за адресою: Україна, 62405, Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вулиця Шляхова, будинок 11, на території Вільхівської сільської територіальної громади.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Автосервіс», відповідно до статутної діяльності та секції видів економічної діяльності основний вид діяльності КВЕД, є КВЕД 47.30 «Роздрібна торгівля пальним». Іншими видами діяльності підприємства є КВЕД:

45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;

46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами;

46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами;

49.41 Вантажний автомобільний транспорт;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє дотепер.

Відповідно до Наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25 квітня 2022 року та в подальшому №309 від 22.12.2022 року Про затвердження переділку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні), в період з 24.02.2022 року до 28.04.2022 року селище Кутузівка Харківського району Харківської області перебувало в окупації з 28 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року в зоні проведення активних воєнних (бойових) дій, а з 30 квітня 2022 року селище Кутузівка перебуває в зоні можливих бойових дій.

Так, починаючі з 24 лютого 2022 року, військові збройних сил російської федерації здійснили озброєний наступ та в подальшому окупувапи селище Кутузівка Харківського району Харківської області, яке перебуваю в окупації до 28 квітня 2022 року В період з 28 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року селище Кутузівка Харківського району перебувало в зоні активних бойових дій під обстрілами з різних видів зброї збройних сил російської федерації, при чому систематичні обстріли селища Кутузівка відбувались до вересня 2022 року.

Таким чином, у зв'язку з окупацією та проведенням активних воєнних (бойових) дій в період з 24 лютого до 30 квітня 2022 року, збройними силами російської федерації в селищі Кутузівка Харківського району Харківської області, внаслідок обстрілів та вибухів пошкоджено та знищено будівлі та споруди автозаправної станції ТОВ Фірма «Автосервіс», які розташовані за адресою: Україна, Харківська область, Харківський район, с.Кутузівка, вулиця Шляхова, 11, біля автотраси Харків-Старий Салтів, 21 кілометр, чим завдано суттєвої майнової шкоди ТОВ Фірма «Автосервіс».

Відповідно до інформаційної довідки №364000842 від 31.01.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Автосервіс» на праві власності належить нежитлова будівля стаціонарної АЗС, літ «А-1», загальною площею 25,4 кв.м. з цегли, два навіси: літ. «Б,В», ємкості літ. «к, кі, к2», огорожа №1-2, замощення літ. «І»., що розташовані за адресою: Україна, Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова, будинок 11 (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 1602925063251).

Так, внаслідок активних воєнних (бойових) дій, які проводили російські війська по території селища Кутузівка Харківського району Харківської області, нежитловим будівлям і спорудам стаціонарної АЗС, що належить на праві власності ТОВ Фірма «Автосервіс», розташованій за адресою: Україна, Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова, 11, завдано наступну майнову шкоду:

Комісійним оглядом АЗС ТОВ Фірма «Автосервіс» від 10.11.2022 року встановлено, що будівлі та споруди стаціонарної автозаправної станції мають пошкодження та руйнування, характерні дефекти та пошкодження, що виникли в результаті бойових дій, аналіз яких дає можливість обґрунтувати неможливість подальшої безпечної експлуатації будівель та виконання робіт з їх відновлення.

Ретельним оглядом будівлі СТО, що розташована на території АЗС: будівля та споруди, стіни та перегородки по всій будівлі мають масові тріщини і руйнування стін до фрагментів внаслідок влучання уламків боєприпасів та вибуховою хвилею. Покриття по всій будівлі - руйнування та обвалення плит покриття внаслідок влучання уламків боєприпасів та вибуховою хвилею. Покрівля по всій будівлі повне руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею, Вікна та двері по всій будівлі повне руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею. Фундамент бетонний стрічковий під стінами та бетонний стовпчастий під колонами, візуально стан не пошкоджений.

Оглядом одноповерхової будівлі АЗС встановлено: стіни та перегородки по всій будівлі мають масові тріщини внаслідок влучання уламків боєприпасів та дії вибухової хвилі. Покрівля (профлист на дерев'яній обрішітці) по всій будівлі повністю зруйнована уламками боєприпасів та вибуховою хвилею. Вікна та двері по всій будівлі повністю зруйновані уламками боєприпасів та вибуховою хвилею. Фундамент бетонний стрічковий під стінами, візуально стан не пошкоджений Оглядом навісу (літ.Б) встановлено: Колони по всій споруді пошкоджені уламками боєприпасів. Покриття по свій споруді мас деформування металоконструкцій вибуховою хвилею. Покрівля по всій споруді має повне руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею.

Оглядом навісу (літ.В) встановлено: Колони по всій споруді пошкоджені уламками боєприпасів. Покриття по всій споруді деформовано металоконструкцій вибуховою хвилею. Покрівля по всій споруді мають повне руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею.

Оглядом будівлі вбиральні (літ.Г) встановлено, що покриття, покрівлі по всій будівлі мають руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею.

Ємності: 1 ємність має пошкодження уламками боєприпасів, 3 ємності повністю зруйновані.

Дві паливороздавальні колонки «Wayne» повністю зруйновані.

Огорожа довжиною 87 м., висотою 1,6 м. з хвірткою (літ.№1, №2) з металевої сітки на рамі з металевого куточка по всій довжині та периметру ділянки має деформацію прутів та секцій, відсутність та руйнування частини бетонних та металевих секцій огорожі.

Замощення (літ.І), площею 610 кв.м з асфальтобетону, мас руйнування та пошкодження у вигляді вирв та посічення навколо уламками боєприпасів.

22.11.2023 року ТОВ ФІРМА «АВТОСЕРВІС» відповідно до наказу №2 директора даного підприємства від 20.11.2023 року проведено інвентаризацію необоротних активів ТОВ ФІРМА «АВТОСЕРВІС», в ході якої виявлено знищення, пошкодження, руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею стаціонарної АЗС (будівлі, навісів, замощення, ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів), що вчинено військовими російської армії, в період перебування підприємства в окупації з 24.02.2022 року до 28.04.2022 року, у зв’язку з чим проведено списання будівель та споруд стаціонарної АЗС первинної вартості 41034,00 грн, балансовою вартістю 28723,80 грн та комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова», первинною вартістю 2240,00 грн, балансовою вартістю 1456,07грн.

Як зазначає позивач, внаслідок знаходження ТОВ Фірма «Автосервіс» в окупації та подальшого руйнування будівель та споруд АЗС, що послугувало в подальшому неможливістю провадження ТОВ «Фірма «Автосервіс» господарської діяльності, підприємство не отримало доходу в період березень - грудень 2022 року в сумі 48000,00 грн, а за 2023 рік - 57600,00 грн, в загальній сумі упущена вигода ТОВ Фірма «Автосервіс» за 2022 -2023 роки склала 105600,00 грн.

Факти нанесення майнової шкоди АЗС ТОВ Фірма «Автосервіс» зафіксовано в комісійному акті обстеження пошкодженого майна, складеного 10.11.2022 року представниками підприємства за участю експерта будівельного 1 категорії ТОВ «АЗОВ-ГАРРЕТ» та інженера-землевпорядкування Зінченко Л.С.

До комісійного акту виготовлено фототаблицю, з фотознімками пошкоджень та руйнувань. Також фотознімки пошкоджень та руйнувань АЗС ТОВ Фірма «Автосервіс» зроблено за допомогою мобільного застосунку «eyewitness to Atrocities».

Також факти нанесення майнової шкоди зафіксовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов-Гаррст» експертом будівельним 1 категорії Солонським Миколою Вікторовичем в Звіті №27/2-23-1, що зареєстрований в ЄДЕССБ 13.03.2023 року за номером ТО01:7623-1268-4306-5927 за результатами обстеження будівель і споруд стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, автотраса Харків - Старий Салтів, 21 км, відповідно до Висновку та рекомендацій за результатами обстеження нежитлових будівель АЗС за вказаною адресою виявлені дефекти і пошкодження будівельних конструкцій, спричинені бойовими діями та знаходяться в аварійному стані, непридатному до нормальної експлуатації, повністю втратили свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступень та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єктів (зруйновані об’єкти).

З метою визначення реальних збитків, завданих майну - будівлі АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, автотраса Харків-Старий Салтів, 21 суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем Фізичною особою підприємцем Барановим Валерієм Валентиновичем складено Звіт про оцінку реальних збитків, в наслідок збройної агресії Російської Федерації, завданих майну - будівлі АЗС, яка належить на праві власності ТОВ Фірма «Автосервіс», відповідно до якого вартість реальних збитків, завданих будівлі АЗС становить 3814,00 доларів CШA без врахування податку на додану вартість, що за курсом Національного банку України на дату оцінки станом на 01.12.2023 року вартість збитків, завданих будівлі АЗС становить 3814,00 х 36.3535 = 138700,00 грн.

З метою, приведення нерухомості до стану, що існував до завдання майнової шкоди Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Автосервіс» 24.01.2024 року замовлено розроблення робочого проекту капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальні роботи) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова,11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км) та замовлено розроблення зведеного кошторисного розрахунку вартості капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальні роботи) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова.11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км).

Відповідно до наведеного кошторисного розрахунку вартість капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальннх робіт стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова,11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км) становить 9 613 088,00 грн.

Загальна вартість відновлювального будівництва стаціонарної АЗС ТОВ Фірма «Автосервіс» в сумі 9 613 088 грн., складається з наступного:

- будівельні роботи 7 645 511 грн;

- інші витрати 1 967 577 грн;

- податок на додану вартість (ПДВ) 1 584 892 грн.;

- кошторисна заробітна плата 754 736 грн.

Позивач зазначає, що вартість послуг ФОП Ширіна Валерія Вікторовича з розробки проектної документації «Капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальних робіт) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова, 11 (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км), відповідно договору №01/01/2024 від 24.01.2024 року, склала 56734,32грн, яку сплачено ТОВ Фірма «АВТОСЕРВІС».

Таким чином, загальний розмір збитків, понесених позивачем, становлять 9776878,39 грн.

Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

 

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо відшкодування відповідачем майнової шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

За приписами ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ч.3 ст.386 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Згідно зі ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої "спеціальної воєнної операції" є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, дії відповідача були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за шкоду, заподіяну майну позивача.

За загальним правилом обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за заподіяну шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень матеріального закону.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, у якій висловлено правову позицію, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України не потребує встановлення в судовому порядку.

При цьому на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди: діє презумпція вини, тобто відсутність вини у заподіянні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом (ВС), зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17-ц.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України "Про оборону України").

На підставі ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України "Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі ст.57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до ч.3 ст.75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок окупації та здійснення обстрілів з різних видів зброї зі сторони російських військ в селищі Кутузівка Харківського району Харківської області по вул.Шляхова,11, було знищено та пошкоджено нежитлові будівлі та споруди АЗС ТОВ Фірми «Автосервіс», які належать позивачу на праві власності.

Вказаний факт протиправних дій представників збройних сил російської федерації, а саме, здійснення, починаючи з 11 березня 2022 року обстрілів з невідомого виду озброєння та снарядами по території підприємства ТОВ Фірма «Автосервіс» за адресою: вул.Шляхова,11 в селищі Кутузівка Харківського району Харківської області, внаслідок чого підприємству завдано руйнувань та пошкоджень, підтверджується листом Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області №70/6-Я-390 від 29.02.2024 року, з надання Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження №42022222130000135 від 08.09.2022 року за фактом порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями збройних сил чи інших відомств Російської Федерації, що полягало у здійсненні обстрілів по території за адресою: Харківська область, Харківський район, с.Кутузівка, вул.Шляхова,11, внаслідок чого пошкоджено майно ПГІ «Гарант 2005» (код ЄДРПОУ 33369080) та ТОВ Фірма «Автосервіс» (код ЄДРПОУ 21241251), правова кваліфікація ч.1 ст.438 КК України.

Як вже зазначалось, з метою приведення нерухомості до стану, що існував до завдання майнової шкоди, Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Автосервіс» 24.01.2024 року замовлено розроблення робочого проекту капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальні роботи) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова,11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км) та замовлено розроблення зведеного кошторисного розрахунку вартості капітального ремонту будівель і споруд (аварійно- відновлювальні роботи) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова.11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км). Відповідно до наведеного кошторисного розрахунку вартість капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальннх робіт стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова,11, (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км) становить 9613088,00 грн.

Крім того, вартість послуг ФОП Ширіна Валерія Вікторовича з розробки проектної документації «Капітального ремонту будівель і споруд (аварійно-відновлювальних робіт) стаціонарної АЗС за адресою: Харківська область. Харківський район, селище Кутузівка, вул.Шляхова, 11 (автотраса Харків-Старий Салтів,21 км), відповідно договору №01/01/2024 від 24.01.2024 року, склала 56734,32грн, яку сплачено ТОВ Фірма «АВТОСЕРВІС».

Таким чином, загальний розмір збитків, понесених позивачем, становить 9669822,32 грн.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у розмірі 9669822,32 грн є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

 

Щодо вимоги позивача про стягнення 1456,07 грн вартості комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова» та стягнення упущеної вигоди ТОВ Фірма «Автосервіс» за 2022 -2023 роки у розмірі 105600,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993  Європейського суду з прав людини  у справі «Домбо  Бегеер Б.В.  проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини  у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

На підтвердження вимог про стягнення 1456,07 грн вартості комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова» позивач посилається на те, що 22.11.2023 року ТОВ ФІРМА «АВТОСЕРВІС» відповідно до наказу №2 директора даного підприємства від 20.11.2023 року, проведено інвентаризацію необоротних активів ТОВ ФІРМА «АВТОСЕРВІС», в ході якої виявлено знищення, пошкодження, руйнування уламками боєприпасів та вибуховою хвилею стаціонарної АЗС (будівлі, навісів, замощення, ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів), що вчинено військовими російської армії, в період перебування підприємства в окупації з 24.02.2022 року до 28.04.2022 року, у зв’язку з чим проведено списання будівель та споруд стаціонарної АЗС первинної вартості 41034,00 грн балансовою вартістю 28723,80 грн та комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова», первинною вартістю 2240,00 грн, балансовою вартістю 1456,07 грн.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача даної програми BAS «бухгалтерія базова», та її вартості, для визначення судом розміру заподіяних збитків.

Також, суд зазначає, що довідка підприємства та інвентаризаційний опис не є належним доказом, який може визначити вартість даної програми.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо недостатньої обґрунтованості позовних вимог ТОВ ФІРМА «АВТОСЕРВІС» щодо стягнення 1456,07 грн вартості комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова».

Щодо вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 105600,00 грн.

Тлумачення змісту ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.224, ст.225 Господарського кодексу України свідчить, що збитки як правова категорія включають у себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц.

Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Так, обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на те, що внаслідок знаходження ТОВ Фірма «Автосервіс» в окупації та подальшого руйнування будівель та споруд АЗС, що послугувало в подальшому неможливістю провадження ТОВ «Фірма «Автосервіс» господарської діяльності, підприємство не отримало доходу в період березень-грудень 2022 року в сумі 48000,00 грн, а за 2023 рік - 57600,00 грн, в загальній сумі упущена вигода ТОВ Фірма «Автосервіс» за 2022 -2023 роки склала 105600,00 грн.

Наведене, на думку позивача, безпосередньо вказує на наявність збитків у формі упущеної вигоди.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано лише довідку підприємства упущеної вигоди від неможливості провадження господарської діяльності, в якій зазначено, що підприємство не отримало дохід від надання в оренду нерухомого майна іншим суб'єктам господарювання.

Однак, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вказаний дохід він міг отримати: договорів оренди, тощо, на які посилається позивач в позовній заяві.

Постановою №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п.2 вказаної Постанови міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до пп.18 п.2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

- упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Порядку), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

За змістом абз.6 п.5 наведеного Порядку, проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода)- це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до ст.142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

Згідно з п.3 розділу I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Таким чином, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст.142 Господарського кодексу України та Податкового кодексу України.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не надано доказів, які б беззаперечно вказували на те, що такий дохід міг би бути отриманий останнім у випадку здійснення ним господарської діяльності.

З огляду на наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Автосервіс» до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації в частині стягнення 1456,07 грн вартості комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова» та стягнення упущеної вигоди за 2022 -2023 роки у розмірі 105600,00 грн не підлягають задоволенню з визначених вище підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яременко проти України", no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, враховуючи відмову в задоволенні вимог в частині стягнення 1456,07 грн вартості комп’ютерної програми BAS «бухгалтерія базова» та стягнення упущеної вигоди у розмірі 105600,00 грн, позов підлягає задоволенню частково.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 22 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди, у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

В ч. 2 ст.129 ГПК України зазначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи, що позивач у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору за подачу позовної заяви, судовий збір за результатами розгляду справи стягується господарським судом з відповідача в дохід Державного бюджету України.

 

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73-80, 86, 123, 129, 236-238 ГПК України, суд -

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити частково.

 

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (адреса: 125993, Російська Федерація, м.Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд.15-А, будова 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Автосервіс" (адреса: 62405, Харківська обл., Харківський р-н, с.Кутузівка, вул.Шляхова,11; код ЄДРПОУ 21241251) завдані збитки в сумі 9669822,32 грн.

 

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, будова 1, м. Москва, 125993) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м.Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106)  145047,34 грн судового збору.

 

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" травня 2024 р.   

 

Суддя

К.В. Аріт