До відома: Фізичної особи-підприємця Золотарьової Інни Володимирівни, м.Куп'янськ (адреса: 63734, Харківська обл., м.Куп’янськ, смт Ківшарівка, буд.**, кв. **)

До відома: Фізичної особи-підприємця Золотарьової Інни Володимирівни, м.Куп'янськ

(адреса: 63734, Харківська обл., м.Куп’янськ, смт Ківшарівка, буд.**, кв. **)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.                       

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

16.10.2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Золотарьової Інни Володимирівни про стягнення заборгованості за Договором поставки товару №0545-15х від 21.08.2015 року в розмірі 19443,22 грн, з яких:  основний борг - 6182,76 грн; 3% річних - 486,98 грн;  інфляційні втрати - 2333,89 грн; проценти за користування чужими грошовими коштами - 8893,90 грн; штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару - 1545,69 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3673/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що місцезнаходження відповідача - Фізичної особи-підприємця Золотарьової Інни Володимирівни є: 63734, Харківська обл., м.Куп’янськ, смт Ківшарівка, буд.**, кв. **.

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу 199 від 13.07.2023 року) Куп'янська міська територіальна громада з 17.09.2022 року відноситься до зони бойових дій.

За інформацією АТ "Укрпошта", яка розміщена на офіційному вебсайті (https://www.ukrposhta.ua/ua) поштове відділення №63734 станом на час розгляду даної справи тимчасово не функціонує, а тому пересилання поштової кореспонденції до м.Куп’янськ, смт Ківшарівка є неможливим.

17.10.2024 року відділом документального забезпечення та контролю (канцелярія) складено Акт № 549/204 про неможливість відправки кореспонденції, відповідно до якого на адресу відповідача поштова кореспонденція не направляється, у зв`язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 63734.

Інформації щодо іншої адреси відповідача у суду не має.

За номером телефону відповідача, який зазначений у витязі з ЄДР, телефонограму здійснити не вдалося, оскільки вказаний номер не обслуговується.

Згідно з ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах, оскільки дотримання процесуальних норм і строків судом та учасниками судового процесу є гарантією здійснення ними своїх суб`єктивних процесуальних прав, а також умовою ефективного здійснення судочинства.

Згідно з ч.4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На підставі викладеного суд повідомив відповідача про відкриття провадження у справі шляхом публікації оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://hr.arbitr.gov.ua/sud5023/povidomlennya/.

За приписами частини першої статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18).

Крім того, ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2024 у даній справі розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, який створений для відкритого безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України до судових рішень. А отже, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду в даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, судом були вчинені достатні дії для належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі.

Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя статті 13 ГПК України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.08.2015 року між ТОВ «ТД РЕСУРС» (далі – Позивач/Постачальник) та ФОП Золотарьова Інна Володимирівна (далі – Відповідач/Покупець) було укладено Договір поставки товару № 0545-15х (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною Даного Договору, а Покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених Даним Договором.

Відповідно до п. 2.3. Договору моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює розрахунок з Постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від Постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Зі змісту п.5.3 Договору вбачається, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 0,15 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов’язання в порядку ст. 536 ЦК України.

Відповідно до підп. 6.2.2. п. 6.2. Договору Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати на користь Постачальника штрафу в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару, в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів.

Відповідно до пп. 7.1, 7.2 Договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, у якому він був укладений. В разі, якщо за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія договору продовжується на кожний календарний наступний рік на тих же умовах.

Як на підставу пред`явлених позовних вимог позивач посилається на те, що позивачем було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною №637 від 12.01.2022 на суму 6182,76 грн, який відповідачем не оплачено.

Також, позивачем до позовної заяви надана претензія №1 за вих. № 11-09/24-юр від «11» вересня 2024 року з вимогою погасити заборгованість.

Як стверджує позивач, відповіді на претензію відповідач не надав, заборгованість не сплатив.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 486,98грн, інфляційні втрати у розмірі 2333,89 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 8893,90 грн та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару - 1545,69 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як на підставу пред`явлених позовних вимог позивач посилається на те, що 21.08.2015 року між ТОВ «ТД РЕСУРС» та ФОП Золотарьова Інна Володимирівна було укладено Договір поставки товару № 0545-15х, на підставі якого відповідачу був поставлений товар за видатковою накладною № 637 від 12.01.2022 на загальну суму 6182,76 грн і який відповідачем не оплачено.

Суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ч. 1 ст. 77 ГПК України)

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч. 1 ст. 73 ГПК України)

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).

Проте, позивачем в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, тобто факт здійснення господарської операції - поставки товару на суму 6182,76 грн, як і не надано жодних доказів виконання укладеного між сторонами договору поставки.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ст. 9 названого Закону).

Основними первинними документами, що підтверджують здійснення поставки є видаткова накладна та товарно - транспортна накладна.

Видаткова накладна є документом, що фіксує факт отримання та передачі товарів.

Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт передачі позивачем товару відповідачу та його прийняття останнім.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Водночас позивачем не надано суду жодних доказів виконання сторонами договору поставки (видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, податкові накладні, акти звірки взаєморозрахунків, тощо).

Крім договору, позивачем надано до матеріалів справи лише довіреність від відповідача (без посилання на договір) та претензію (без доказів направлення), що не може вважатися належними доказами постачання товару відповідачу.

Суд зазначає, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні"; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд має враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження відображення вказаних позивачем господарських операцій у своїй податковій звітності та вчинення юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за ними.

Отже за висновком суду позивач не подав до суду доказів вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування відповідних операцій та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів від податкових органів (а саме, матеріалів податкової звітності відповідача).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд встановив відсутність будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачу на заявлену суму, отже, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є недоведеними позивачем та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних, процентів та штрафу, суд зазначає, що ці вимоги є похідними від основного зобов'язання, отже, також не підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог та відшкодуванню останньому за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 73, 74, 79, 80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "12" грудня 2024 р.