До уваги відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод", 61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9

30 червня 2026, 17:45

До уваги відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод", 61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41

______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р.

м. Харків

Справа № 922/1386/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, 36014, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 1/23

до	Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод", 61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9

про

стягнення 446 315,43 грн.

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

22.04.2026 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод" про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 446 315,43 грн. Також, до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди державного майна №278 від 03.07.2023 року та угоди про повернення цілісного майнового комплексу від 13.12.2019 року в частині повернення майна із урахуванням рішення Господарського суду Сумської області від 06 листопада 2019 року у справі № 920/602/19 яким розірвано договір оренди державного майна від 03.07.2003 року № 278.

У зв'язку із чим, та оскільки між сторонами не було підписано акту приймання - передавання орендованого майна, позивачем відповідно до пункту 2.4 договору, та пункту 12 угоди про повернення цілісного майнового комплексу від 13.12.2019 року здійснено відповідачу нарахування орендної плати за період з квітня 2025 року по березень 2026 року у загальному розмірі 446 315,43 грн.

Ухвалою суду від 27.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1386/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п’ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Також, судом звернуто увагу сторін, що 18 жовтня 2023 року вводяться в дію зміни до Господарського процесуального кодексу України, якими визначено ОБОВ"ЯЗКОВА реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС для визначеного кола учасників судового процесу у господарських справах. У разі звернення до суду із документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, передбачається настання процесуальних наслідків. Учасники справи ЗОБОВ"ЯЗАНІ в всіх заявах, що подаються до суду, зазначати відомості про наявність або відсутність в них електронних кабінетів. З детальним порядком реєстрації Електронного кабінету можна ознайомитись у розділі 4 “Реєстрація та авторизація користувачів” Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС за посиланням http://bit.ly/3rKB9ax. Зареєструвати електронний кабінет можливо за посиланням https://id.court.gov.ua

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у встановленому законом порядку в обов’язковому порядку не здійснив реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС, у зв’язку із чим, судом ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 27.04.2026 року було направлено судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначена позивачем у позовній заяві (штрих код поштового відправлення R067158197160), проте 13.05.2026 року копія ухвали суду була повернута поштовим відділенням “Укрпошти” на адресу суду.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).

Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв’язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов’язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статтею 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Абзац 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлює, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи.

Частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб визначено, що фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі відомостей, наданих безпосередньо цією юридичною особою, яка у разі зміни місцезнаходження зобов’язана внести відповідні зміни до ЄДРПОУ.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на наведене, суд зазначає, що не отримання судової кореспонденції є суб’єктивною поведінкою відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді, проте, відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем не було виконано вимог законодавства в частині обов’язкової реєстрації у ЄСІТС.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, станом на 29.06.2026 року відповідачем відзив на позов не надано, у зв’язку із чим, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідачі мали достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористалися, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачами до суду надано не було.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 03.07.2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди державного майна №278.

Цей договір діє з" 03" липня 2003 року до " 03" липня 2008 року включно (пункт 101. договору).

Відповідно до пункту 1.1. договору, сторони погодили, що орендодавець передає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Ямпільського орендного молокозаводу (підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 31.05.2003 року, вартість майна, що передано в оренду, становила 325 448,00 грн., у тому числі основні фонди за залишковою вартістю 315 750,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування підприємством у строк, вказаний у договорі.

Умовами пункту 2.4. договору визначено, що вартість майна підприємства, яке орендар повертає орендодавцю, визначається на підставі передавального балансу підприємства та акту оцінки, складеного за даними інвентаризації на момент припинення дії цього договору оренди, звіреного з актом приймання-передачі підприємства в оренду. Орендар повертає підприємство орендодавцю у порядку, визначеному чинним законодавством України та договором. Підприємство вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 року №786 із змінами та доповненнями і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 2 199,73 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за перший місяць оренди липень 2003 року, визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за червень та липень місяці 2003 року.

Згідно пункту 3.2. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до пункту 3.3. договору орендна плата перераховується орендарем до Державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 5.2 договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету.

03.07.2003 року між сторонами було підписано акт прийому – передачі, відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв майно визначене договором оренди.

Як зазначає позивач, рішенням Господарського суду Сумської області від 06 листопада 2019 року у справі № 920/602/19 розірвано договір оренди державного майна від 03.07.2003 № 278, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ямпільський молокозавод» та стягнуто на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях заборгованість з орендної плати за період з листопада 2018 року по липень 2019 року у сумі 85 675,84 грн. та пені за період з 17.07.2018 року по 02.09.2019 року у сумі 10 622,97 грн.

За твердженнями позивача, повернення з оренди цілісних майнових комплексів регламентується Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 № 847 року, який регулює здійснення комплексу заходів і процедур, пов'язаних з поверненням орендодавцю орендованого державного майна: інвентаризації і оцінки майна орендних підприємств, визначення часток держави і орендаря у цьому майні, врахування заборгованості орендарів по орендних платежах, приймання-передачі майна, вибору організаційно-правової форми підприємства, заснованого на поверненому після оренди державному майні і, при необхідності та за згодою орендаря, майні орендаря.

У зв’язку із чим, то відповідно до пункту 4 Порядку, 13.12.2019 року між позивачем та відповідачем було підписано Угоду про порядок повернення цілісного майнового комплексу Ямпільського орендного молокозаводу за договором оренди від 03.07.2003 № 278.

Пунктом 1. угоди, сторони домовились повернути цілісний майновий комплекс Ямпільського орендного молокозаводу у зв'язку із розірванням договору оренди від 03.07.2003 року № 278 за рішенням господарського суду Сумської області від 06.11.2019 року у справі № 920/602/19, надалі «об'єкт оренди».

Згідно пункту 2. угоди, сторони домовились провести процедуру повернення Об'єкту оренди відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 року № 847.

Відповідно до пункту 12. угоди, сторони визначили, що нарахування орендної плати орендарю здійснюється до моменту підписання сторонами акту приймання-передавання орендованого майна.

Заборгованість орендаря по орендній платі має бути погашеною до моменту підписання акту приймання-передавання майна. У разі відсутності у орендованого підприємства коштів допускається погашення боргу за рахунок іншого належного орендареві майна орендованого підприємства. При цьому відповідно збільшується частка держави і зменшується частка орендаря у цілісному майновому комплексі, що відображається у акті оцінки і акті приймання-передавання державної частки майна (пункт 13 угоди)

Пунктом 15. угоди, сторони погодили, що у випадку непогашення заборгованості з орендної плати та всіх належних платежів відрахувань, визначених договором оренди від 03.07.2003 № 278, орендодавець залишає за собою право вирішувати спірні питання у судовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства.

Проте, відповідач належним чином не виконав свої зобов’язання, чим допустив прострочення грошового зобов’язання.

Також, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2020 року у справі 922/1220/20 стягнуто на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський молокозавод» заборгованість з орендної плати за період з серпня 2019 року по травень 2020 року у розмірі 171 741,61 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17 березня 2021 року у справі № 922/17/21 стягнуто на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський молокозавод» заборгованість з орендної плати за період з червня по жовтень 2020 року у сумі 102 487,65 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2023 року у справі № 922/4488/23 стягнуто на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський молокозавод» заборгованість з орендної плати за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року у сумі 129 275,82 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06 листопада 2024 року у справі № 922/2035/24 стягнуто до Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський молокозавод» заборгованість з орендної плати за період з травня 2021 року по березень 2024 року у сумі 963 856,55 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2025 року у справі № 922/2694/25 стягнуто до Державного бюджету України з ТОВ «Ямпільський молокозавод» заборгованість з орендної плати за період з квітня 2024 року по березень 2025 року у сумі 401 465,47 грн.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки відповідач не виконує свої зобов’язання за договором в частині своєчасного внесення плати за оренду, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по орендній платі за період з квітня 2025 року по березень 2026 року у розмірі 446 315,43 грн., що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, а орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Статтею 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

За змістом статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до Закону України "Про концесію"; банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Враховуючи вищевикладене, та як вбачається із матеріалів справи рішенням Господарського суду Сумської області від 06.11.2019 року у справі №920/602/19 договір оренди державного майна №278 від 03.07.2003 року розірвано.

Рішення набрало законної сили 03.12.2019 року, у зв’язку із чим, укладений між позивачем та відповідачем договір оренди державного майна №278 від 03.07.2003 року припинив свою дію з 03.12.2019 року.

При цьому, частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Пунктом 2.4. договору оренди державного майна №278 від 03.07.2003 року визначено, що орендар повертає підприємство орендодавцю у порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором. Підприємство вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

13.12.2019 року між позивачем та відповідачем було підписано Угоду про порядок повернення цілісного майнового комплексу Ямпільського орендного молокозаводу за договором оренди від 03.07.2003 № 278.

При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України не надано до суду доказів у підтвердження повернення майна, у тому числі акту приймання – передачі, у зв’язку зі чим, та із урахуванням пункту 12 угоди, нарахування орендної плати здійснюється до моменту підписання сторонами акту приймання - передавання майна, що свідчить про те, що основне зобов'язання відповідача щодо сплачувати орендної плати за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється після розірвання договору, оскільки таке припинення пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання між сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Вказані обставини також встановлені рішенням Господарського суду Сумської області від 06.11.2019 року у справі №920/602/19, рішенням Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2020 року у справі 922/1220/20, рішенням Господарського суду Харківської області від 17 березня 2021 року у справі № 922/17/21, рішенням Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2023 року у справі № 922/4488/23, рішенням Господарського суду Харківської області від 06 листопада 2024 року у справі № 922/2035/24, рішенням Господарського суду Харківської області від 16 жовтня 2025 року у справі № 922/2694/25.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З вищевикладеного слідує, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №907/29/19, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач не виконує свої зобов’язання за договором в частині своєчасного внесення плати за оренду, не повертає орендоване майно за актом приймання - передачі, у відповідача перед позивачем із урахуванням пункту 12 угоди, наявна заборгованість по орендній платі за період з квітня 2025 року по березень 2026 року що за розрахунком позивача становить загальну суму у розмірі 446 315,43 грн.

При цьому, суд приймає до ваги, що згідно вимог статей 599, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 року у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перевірку здійснено позивачем розрахунку суми заборгованості з орендної плати за період з квітня 2025 року по березень 2026 року суму загальному у розмірі 446 315,43 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог) та встановлене що такі нарахування здійснено арифметично вірно, він відповідає умовам договору та фактичним обставинам, які склалися між сторонами спірних правовідносин.

При цьому, відповідачем своїм правом на подання відзиву у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України не скористався, контррозрахунку суми боргу до суду надано не було.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов про задоволення позовних вимог, та про стягнення із відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 446 315,43 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем відповідно до платіжної інструкції № 383 від 20.05.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 1 365,63 грн., та відповідно до платіжної інструкції № 1550 від 24.12.2025 року сплачено судовий збір у розмірі 3 990,16 грн., що становить суму у загальному розмірі 5 355,79 грн.

При цьому, за розрахунком суду, за майнову вимогу ціна позову 446 315,43 грн. позивач мав сплати судовий збір у розмірі 6 694,73 грн., що із урахуванням коефіцієнту 0,8 становить суму у розмірі 5 355,78 грн.

У зв’язку зі чим, із відповідача підлягає до стягнення сума судового збору у розмірі 5 355,78 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 130, 185, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод" (61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9, ЄДРПОУ 32535080) до Державного бюджету України (рахунок - UA478999980313020092000018568, ГУК Сум.обл/Ямпільська СТГ/22080100, банк отримувача - Казначейство України(ел. адм. подат.), код отримувача: 37970404, код класифікації доходів бюджету 22080100, МФО 899998) заборгованість з орендної плати у сумі 446 315,43 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод" (61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9, ЄДРПОУ 32535080) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (36014, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 1/23, ЄДРПОУ 42769539, рахунок UA708201720343120002000018853, банк одержувача: Державна казначейська служба України, МФО 820172) судовий збір у сумі 5 355,78 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Реквізити сторін:

позивач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (36014, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 1/23, ЄДРПОУ 42769539);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ямпільський молокозавод" (61058, м. Харків, вул. Культури, буд. 9, ЄДРПОУ 32535080).

Повне рішення складено "30" червня 2026 р.

Суддя

О.О. Ємельянова