flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

До уваги: -  відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", 61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 123  

11 листопада 2026, 09:47

До уваги: -  відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", 61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 123  

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022    

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"10" листопада 2026 р.

м. Харків

Справа № 922/3073/26

 

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.                            

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом  

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент", 36034, м. Полтава, вул. Оржицька, буд. 20  

 

до

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", 61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 123  

 

про

стягнення 76 568,98 грн.

без виклику учасників справи

 

ВСТАНОВИВ:

 

31.08.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" про стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 57526,80 грн., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 19 042,18 грн.

Також, до стягнення заявлений судовий збір, та витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем зобов'язань за договором, наявність та розмір основної заборгованості якої було встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 року y справі № 922/4484/21, яке набрало законної сили, а також рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23 відповідно до якого було стягнуто 3 % річних та інфляційні втрати за попередній період, у зв'язку із чим, позивачем було заявлено до стягнення за невиконання відповідачем зазначеного грошового зобов'язання 3 % та інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3073/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п’ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Також, судом звернуто увагу сторін, що 18 жовтня 2023 року вводяться в дію зміни до Господарського процесуального кодексу України, якими визначено ОБОВ"ЯЗКОВА реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС для визначеного кола учасників судового процесу у господарських справах. У разі звернення до суду із документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, передбачається настання процесуальних наслідків. Учасники справи ЗОБОВ"ЯЗАНІ в всіх заявах, що подаються до суду, зазначати відомості про наявність або відсутність в них електронних кабінетів. З детальним порядком реєстрації Електронного кабінету можна ознайомитись у розділі 4 “Реєстрація та авторизація користувачів” Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС за посиланням http://bit.ly/3rKB. Зареєструвати електронний кабінет можливо за посиланням https://id.court.gov.ua.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у встановленому законом порядку в обов’язковому порядку не здійснив реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС, у зв’язку із чим, судом ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 07.09.2026 року було направлено судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначена позивачем у позовній заяві (штрих код поштового відправлення R067273560197), проте 19.09.2026 року копія ухвали суду була повернута поштовим відділенням “Укрпошти” на адресу суду.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).

Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв’язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов’язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статтею 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Абзац 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлює, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи.

Частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб визначено, що фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі відомостей, наданих безпосередньо цією юридичною особою, яка у разі зміни місцезнаходження зобов’язана внести відповідні зміни до ЄДРПОУ.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на наведене, суд зазначає, що не отримання судової кореспонденції є суб’єктивною поведінкою відповідача.

Крім того, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судом було розміщено повідомлення про відкриття провадження у справі на офіційному веб-сайті Господарського суду Харківської області (https://hr.arbitr.gov.ua/sud5023/gromadyanam/povidomlenya_sud/2092444/).

Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді, проте, відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем не було виконано вимог законодавства в частині обов’язкової реєстрації у ЄСІТС.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, станом на 10.11.2026 року відповідачем відзив на позов не надано, у зв’язку із чим, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідачі мали достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористалися, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачами до суду надано не було.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/4484/21 від 22 лютого 2022 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" 202 275,76 грн. основної заборгованості, 2427,31 грн. інфляційних втрат, 3070,55 грн. судового збору та 19 291,30 грн. витрат на правову допомогу. В решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

12.07.2022 року на виконання рішення суду яке набрало законної сили 13 квітня 2022 року, судом було видано відповідний наказ.

За твердженнями позивача, наказ було пред'явлено до виконання до Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

В подальшому, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за рішенням суду, позивач 06 липня 2023 року звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача про стягнення заборгованості у загальному розмірі 64 055,86 грн., з яких: інфляційне збільшення у розмірі 55 876,16 грн., штрафні санкції у розмірі 8 179,70 грн.

Рішенням суду від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" про стягнення заборгованості задоволено. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" суму інфляційного збільшення у розмірі 55 876,16 грн., 3% річних у розмірі 8 179,70 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

27.09.2023 року на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 27 вересня 2023 року, судом було видано відповідний наказ.

Також, позивач зазначає, що рішенням додатковим від 01.11.2023 року задовлено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" про розподіл витрат на правову допомогу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

21.11.2023 року на виконання додаткового рішення суду, яке набрало законної сили 21.11.2023 року, судом було видано відповідний наказ.

Також, позивач зазначає, що виконавчі документи перебувають на виконанні у Холодногірсько-Новобаварському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України які включені до зведеного виконавчого провадження № 71098011 (до його складу входять у тому числі ВП № 77838253, 77838169 та 77838376).

Адвокатом позивача Гринишиним Є.В. в інтересах клієнта ТОВ «Інтерцемент» 26 травня 2026 року було виконано та направлено до вищевказаного виконавчого органу адвокатський запит №0226052026, у якому адвокат прохав надати інформацію щодо виконавчих проваджень та копії документів.

Листом від 01.06.2026 за вих. № 84028, у відповідь на вищевказаний адвокатський запит, Холодногірсько - Новобаварським відділом ДВС у місті Харкові надано інформацію у якій зазначено, що відповідно даних АСВП (Автоматизована система виконавчих проваджень) встановлено, що в рамках виконавчих проваджень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерцемент»:

за ВП№77838253 - згідно платіжної інструкції № 331 від 26.01.2026 року було перераховано суму у розмірі 147,99 грн.,

- за ВП№77838169 - згідно платіжної інструкції №339 від 26.01.2026 року було перераховано суму в розмірі 4800,41 грн., та № 6827 віл 27.02.2026 року було перераховано суму у розмірі 220 614,58 грн. як помилково та надмірно стягнута,

- за ВП№77838376 згідно платіжної інструкції №335 від 26.01.2026 року було перераховано суму у розмірі 1410,96 грн.

Вказане за твердженнями позивача свідчить про те, що загальна сума фактично стягнутих 26.01.2026 року з відповідача коштів становить: 147,99 грн. + 4 800,41 грн.+ 1 410,96 грн. = 6 359,36 грн.

Відтак, за розрахунком позивача, залишок основного боргу відповідача перед позивачем становить: 202 275,76 грн. - 6 359,36 грн. = 195 916,40 грн.

У зв’язку із чим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суми стягнуті рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/4484/21.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором підряду №П-5/20 від 29.12.2020 та додатковою угодою №1 від 26.04.2021 до нього в сумі 202 275,76 грн. перед позивачем, встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2022 року у справі № 922/4484/21, яким стягнуто із відповідача суму 202 275,76 грн. основної заборгованості, 2427,31 грн. інфляційних втрат, 3070,55 грн. судового збору та 19 291,30 грн. витрат на правову допомогу, та рішенням суду від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" суму інфляційного збільшення у розмірі 55 876,16 грн., 3% річних у розмірі 8 179,70 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому, статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на які заборгованість за грошовим зобов`язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення. Кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов`язанні), реальне забезпечення виконання зобов`язань та рішень суду. Оскільки у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов`язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.

При цьому, відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З аналізу вищевикладеного слідує, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

В свою чергу умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" і саме в рамках цього закону зупиняються вчинення виконавчих дій. Таким чином зупинення вчинення виконавчих дій не звільняє відповідача від обов'язку добровільно виконати рішення суду. При цьому відмова від добровільного виконання рішення призводить до відповідальності встановленої законом.

Отже, застосування статті 625 Цивільного кодексу України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

У зв’язку із чим, позивачем заявлено до стягнення із відповідача:

- 3% річних у загальному розмірі 19 042,18 грн. за загальний період з 30.06.2023 року по 24.08.2026 року та інфляційних втрат у загальному розмірі 57526,80 грн. за загальний період з червня 2023 року по липень 2026 року відповідно до наведеного до суду розрахунку суми позовних вимог та із урахуванням стягнутих сум за рішенням від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23.

Судом здійснено перевірку заявлених позивачем до стягнення із відповідача суми інфляційних втрат у загальному розмірі 57 526,80 грн. нарахованих позивачем за період з червня 2023 року по січень 2026 року на суму боргу у розмірі 202 275,76 грн., та за період з лютого 2026 року по липень 2026 року нарахованих на суму боргу у розмірі 195 916,40 грн. (із урахуванням часткових оплат та із урахуванням стягнутих сум за рішенням від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23) (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду.

Також, судом здійснено перевірку заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних у загальному розмірі 19 042,18 грн. нарахованих за період з 30.06.2023 року по 25.01.2026 року нарахованих на суму боргу у розмірі 202 275,76 грн., та за період з 26.01.2026 року по 24.08.2026 року нарахованих на суму боргу у розмірі 195 916,40 грн. (із урахуванням часткових оплат та із урахуванням стягнутих сум за рішенням від 06.09.2023 року у справі № 922/2955/23) (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування здійснено не вірно.

Судом здійснено власний розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період з 30.06.2023 року по 24.08.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що до стягнення підлягає сума 3 % у розмірі 19 025,55 грн.

В частині стягнення 3 % річних у розмірі 16,63 грн. – відмовити.

Крім того, при здійснення перевірки та розрахунку суми заявлених позовних вимог за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, а саме щодо здійснення перерахунку заявлених позовних вимог саме за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Крім того, частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, та про стягнення із відповідача 3 % річних у розмірі 19 025,55 грн. (за загальний період з 30.06.2023 року по 24.08.2026 року), та інфляційних втрат у розмірі 57 526,80 грн. (за загальний період з червня 2023 року по липень 2026 року).

В частині стягнення 3 % річних у розмірі 16,63 грн. – відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку із чим, із відповідача підлягає до стягнення сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 327,28 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -       

 

УХВАЛИВ:

 

У позові відмовити частково.

 

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 123, ЄДРПОУ 33118582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" (36034, м. Полтава, вул. Оржицька, буд. 20, ЄДРПОУ 41632878, розрахунковий рахунок IBAN: UA 223281680000026006000013963 в ПАТ «МТБ Банк», МФО 323168) інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 57 526,80 грн., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 19 025,55 грн. та судовий збір у розмірі 3  327,28 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

В частині стягнення 3 % річних у розмірі 16,63 грн. – відмовити.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

 

Реквізити сторін:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" (36034, м. Полтава, вул. Оржицька, буд. 20, ЄДРПОУ 41632878);

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 123, ЄДРПОУ 33118582).

Повне рішення складено "10" листопада 2026 р.   

 

Суддя

 

 О.О. Ємельянова