До відома: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської    Федерації

У

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.                     

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за участю представників:

 позивача - Томаровської С.О.;

 відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю "КВІНТО. БІЗНЕС РІШЕННЯ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 43'762'295',39 грн збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 07.08.2023 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25 січня 2019 року №796/165/18, від 18 травня 2022 року №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Судова влада України.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 вересня 2023 року о(б)   15:15.

У судовому засіданні 20.09.2023 представник Позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, свого уповноваженого представника не направив, заяв та клопотань не надав.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України було видано Указ № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, відповідно до якого з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 "Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)" станом на 30 квітня 2022 року Харківську міську територіальну громаду віднесено до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "КВІНТО. БІЗНЕС РІШЕННЯ" є власником нежитлових приміщень загальною площею 2526,3 кв.м., а саме: нежитлових приміщень підвалу №1-:-3, площею 67,5 м.кв., 1-го поверху №2-:-33, №35-:-38, площею 1258,5 м.кв., 2-го поверху №1-:-12, площею 1200,3 м.кв, (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 2759846963120), та 2/3 частки у праві власності на нежитлові приміщення першого поверху №1, №39 загальною площею 68,6 м.кв. (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 997735163101), що знаходяться в нежитловій будівлі торгівельного центру літ. "А-2", за адресою: Україна, місто Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58. Право власності на зазначені приміщення зареєстровано в реєстрі речових прав та підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав Індексний номер 338275583 від 06.07.2023 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 2759846963120, та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2023 року індексний номер документа 337932952.

Зазначені приміщення були введені в експлуатацію після реконструкції в 2016 році, та з 2016 року Позивач надавав в оренду зазначені нежитлові приміщення. Основним видом прибутку Позивача з 2016 року по 01.03.2022 був прибуток від надання в оренду належних йому нежитлових приміщень в нежитловій будівлі торгівельного центру літ. "А- 2", що розташована за адресою: Україна, місто Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58.

У зв'язку з бойовими діями Російської федерації на території України, у тому числі в місті Харкові, "16" квітня 2022 року, внаслідок артобстрілу та влучення боєприпасів у будівлю літ. "А-2", що розташована за адресою: Україна, місто Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58, були порушені перекриття, стіни та перегородки, фасад і фасадні елементи, віконні конструкції, двері, обладнання та комунікації тощо.

02 травня 2022 року комісією у складі директора та двох адміністраторів Товариства було здійснено обстеження нежитлових приміщень та складений відповідний Акт обстеження, яким було зафіксовані наступні пошкодження :

- зруйнована вхідна група у приміщення, порушена несуча здатність стін, перекриття та стелі;

- ракетою наскрізь пробита стеля та перекриття між другим та першим поверхами;

- Відсутнє скло у рамах вікон, пошкоджені, деформовані або повністю відсутні рами та ролети;

- зламані сходи, пошкоджено фасад будівлі та благоустрій території;

- пошкоджені всі внутрішні та зовнішні електричні мережі, пошкоджена система водопостачання та водовідведення, опалення, пошкоджено ГРП, пошкоджена система ливневої каналізації, система та установка приточно-витяжної вентиляції та кондиціювання, система пожежного сповіщення, гідранти, сантехнічне обладнання, металеві рекламні конструкції, протипожежні двері, стіни, меблі та оргтехніка.

23 травня 2022 року директором Товариства було подано заяву до Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області по факту спричинення значної шкоди будівлі торгівельного центру, що розташований за адресою Україна, місто Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58, з правовою кваліфікацією злочину по ч. 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Номер кримінального провадження 12022221130001217, на даний час триває досудове розслідування.

З метою встановлення технічного стану нежитлових приміщень та суми матеріальної шкоди нанесеної Позивачу, Позивач звернувся до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса" для проведення відповідних досліджень, вартість яких склала 44'851,75 грн.

За результатами проведення будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження визнані непридатними до цільового використання та потребують реконструкції, а розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) частини нежитлової будівлі літ. "А-2" торговельного центру, що розташований за адресою : м. Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58, у результаті збройної агресії складає 39'151'414 грн, що підтверджується висновком експерта № 21353/11062-11160 від 16.03.2023.

Також, у зв'язку з пошкодженням нежитлових приміщень будівлі літ. "А-2" торговельного центру, що розташований за адресою : м. Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58, внаслідок дій Відповідача, Позивач не отримав орендну плату від здавання в оренду приміщень згідно 17 договорів оренди за період з 01.03.2022 по 31.07.2023 на загальну суму 4'566'029,64 грн, а саме : за 2022 рік - 3'764'852,90 грн та за 2023 рік - 801'176,74 грн. Розрахунок суми упущеної вигоди здійснений відповідно до розміру орендної плати зазначеної у договорі оренди та строку дії кожного договору. Реєстр договорів оренди та детальні розрахунки сум упущеної вигоди додаються окремо до позовної заяви. Оригінали договорів були надані представником Позивача суду для ознайомлення під час судового засідання.

Таким чином, загальний розмір збитків Позивача, з якого розраховується ціна позовних вимог складається з :

-       вартості пошкодження майна в розмірі 39'151'414 грн;

-       вартості неотриманої орендної плати (упущеної вигоди) в розмірі 4'566'029,64 грн;

-       витрат на проведення експертного дослідження для встановлення технічного стану та вартості пошкодженого майна у розмірі 44'851,75 грн.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння Відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок обстрілу зі сторони російських військ у будівлю літ. "А-2", що розташована за адресою: Україна, місто Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинок 58, були порушені перекриття, стіни та перегородки, фасад і фасадні елементи, віконні конструкції, двері, обладнання та комунікації тощо

Вказаний факт підтверджується витягом з ЄРДР щодо кримінального провадження №12022221130001217 від 23.05.2022.

Також факт нанесення майнової шкоди Позивачу підтверджуються Актом про пошкодження майна, складеного 02 травня 2022 року, інформацією з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, фотознімками, висновком експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім.Засл.проф.М.С.Бокаріуса" № 21353/11062-11160 від 16.03.2023 року за результатами проведення будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд доходить висновку, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне приз

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір у цій справі підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд  

ВИРІШИВ:

 Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація (останнє відоме місцезнаходження майна на території України: Повітрофлотський проспект, буд. 27, м. Київ, 02000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВІНТО. БІЗНЕС РІШЕННЯ" (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, 58, код ЄДРПОУ 35071384) 39'151'414 грн збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 4'566'029,64 грн упущеної вигоди та 44'851,75 грн суму понесених витрат на проведення експертизи.

Стягнути з держави Російська Федерація (останнє відоме місцезнаходження майна на території України: Повітрофлотський проспект, буд. 27, м. Київ, 02000) судовий збір у сумі 656'434,43 грн, зарахувавши вказану суму в дохід Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106).Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КВІНТО. БІЗНЕС РІШЕННЯ" (61195, м. Харків, вул. Наталії Ужвій, 58, код ЄДРПОУ 35071384).

Відповідач - Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, 15-а).



 Повне рішення складено "27" вересня 2023 р.