flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Бринцев О.В.:"Електронне правосуддя.Проблеми та перспективи"

05 квітня 2016, 13:38
ЕЛЕКТРОННЕ ПРАВОСУДДЯ.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ.
 
Вітчизняна судова система намагається не відставати від технічного прогресу і прагне зробити спілкування між судами і учасниками судового процесу більш зручним і комфортним. Для цього в чинне законодавство України, котре опосередковує відповідні процесуальні відносини, вносяться зміни котрі поступово переводять окремі елементи судового процесу в електронний режим.
Так, з червня 2013 року в Україні функціонує проект «Електронний суд». Учасники судового процесу можуть замовити надсилання процесуальних документів електронною поштою, та надсилання судових повісток у вигляді SMS-повідомлень. Усі вже звикли до Єдиного державного реєстру судових рішень, котрий діє в Україні з 2006 року, інформаційних Інтернет-сайтів судів, до аудіо-фіксації судових засідань, електронних калькуляторів судового збору тощо. Крім того, в окремих судах станом на сьогодні функціонує ще цілий ряд власних електронних сервісів, які роблять правосуддя більш зручним і доступним. Окремі з засобів електронної взаємодії між судом і учасниками судового процесу вже повністю увійшли в повсякденне життя, деякі лише набирають популярності, деякі в силу різних причин залишаються на експериментальній стадії.
Беззаперечно погоджуючись із тим, що вектор руху в напрямку електронного судочинства є повністю вірним слід зауважити, що вже на даній стадії можна виявити конкретні структурні інформаційні елементи, які потребують певного вдосконалення. Так, досвід останніх років свідчить, що попри усі очевидні переваги електронного судочинства проект «Електронний суд» не набув широкої популярності і просування його відбувається вкрай повільно. Те саме стосується деяких інших загальнодержавних електронних проектів у судочинстві (обмін електронними документами із використанням ЕЦП, проведення судових засідань в режимі відео конференцій, використання електронно-інформаційних кіосків  тощо).
Тому вже зараз є конче необхідним виявлення основних стримуючих факторів, котрі заважають руху в напряму популяризації електронного судочинства, та їх усунення.
Узагальнення та аналіз наявної інформації з цього приводу дозволяє назвати такі основні стримуючі чинники.
По-перше, це відсутність єдиної уніфікованої інформаційної платформи для спілкування учасників процесу з судом та з іншими державними органами. Таке становище змушує користувачів використовувати різні програмні та апаратні засоби для одержання доступу до різних сервісів. Необхідність реєструватися в різних реєстрах, подавати різні роду заяви про забезпечення доступу до окремих сервісів, інсталювати різні програмні продукти, одержувати різні ідентифікатори, коди доступу, підтримувати їх в актуальному стані тощо в підсумку робить сучасне електронне судочинство більш клопітким та ємким по часу ніж звичайне паперове.
По-друге, це відсутність єдиних стандартів щодо інформаційного контенту, котрим мають відповідати відповідні судові інформаційні ресурси, та відсутність стимулів щодо їх покращення. Часто інформаційні сайти, електронні кіоски та інші судові ресурси наповнені або непотрібною, або неактуальною інформацією, яка не несе необхідного корисного навантаження.
По-третє, це брак коштів. Відсутність належного фінансування судової системи взагалі і видатків на інформатизацію зокрема призводить до неспроможності задоволення потреб усіх бажаючих у користуванні відповідними сервісами внаслідок недостатності потужностей відповідних програмно-апаратних комплексів та недостатності кваліфікованих спеціалістів для їх обслуговування.
І по-четверте, це дисонанс інформаційних технологій та процесуальних правил. Зараз домінуючою є тенденція до вбудовування нових інформаційних технологій до існуючої системи процесуальних норм різних гілок судових юрисдикцій. Правила судового процесу, якщо і змінюються, то лише фрагментарно, в мінімально необхідному для того чи іншого нововведення обсязі. Судовий процес в цілому, вік основних норм якого налічує десятки років, а вік основних принципів – десятки сторіч, залишається незмінним. За таких обставин ККД від таких інформаційних технологічних вдосконалень є мінімальним. Це все одне, що гужовий транспорт оснастити новітніми засобами супутникової навігації, або стрілецький лук оснастити лазерним прицілом. Це незначно пришвидшить перший і не надто добавить ефективності другому.
Проблема інформаційно-процесуального дисонансу займає особливе місце. Саме вона не дає можливість вітчизняному судочинству зробити перехід на якісно новий інформаційно-технологічний рівень.
Втім, усі названі та багато інших проблем на шляху до інформатизації судочинства є похідними від однієї тектонічної проблеми. Нею є цільова орієнтація традиційно притаманна будь-якому державному апарату. На відміну від бізнесу який орієнтується на потреби замовників держава в особі своїх органів орієнтується на власні потреби, у тому чи іншому ступені ігноруючи потреби громадян. Відповідно, істотно розрізняються і встановлені бізнес-процеси. Зокрема, при взаємодії з бізнесом замовник найчастіше має єдину точку контакту, а усі внутрішні проблеми, пов'язані з його обслуговуванням, розв'язуються всередині бізнесу відповідно до внутрішніх бізнес-процедур. У взаєминах громадян і бізнес-структур з державою зазвичай все відбувається навпаки — існує велика кількість точок контактів, і виконання відповідної встановленої державою процедури є обов'язком «замовника». Відомо скільки потрібно зібрати різних довідок і документів, і перенести їх з однієї організації в іншу для виконання, загалом кажучи, найпростіших транзакцій – типу оформлення прав власності, тієї чи іншої реєстрації, здачі звітності  тощо. При цьому, до речі, часто порушується і принцип транзакційності, в результаті чого ніколи не можна бути впевненим у цілісності і несуперечності даних у різних відомствах.
З урахуванням викладеного можна виділити такі основні напрямки роботи по запровадженню справжнього електронного судочинства.
По-перше, це кардинальна переорієнтація всієї філософії державного електронного урядування з потреб державного апарату на потреби громадян та бізнес-структур. Необхідно розробити і запровадити таку систему стимулювання, котра б змушували усіх розробників програмних та апаратних продуктів піклуватися не про зручність їх для адміністраторів та користувачів державних органів, а перш за все про тих, хто знаходиться «по інший бік монітору» – громадян та бізнес структур.
По-друге, це уніфікація електронних технологій. Доступ громадянина чи бізнесу до будь-якого державного електронного сервісу повинен здійснюватись за єдиними, простими і зрозумілими правилами. Державні органи повинні діяти в одному, або в спорідненому технологічному просторі. Останній повинен забезпечувати можливість вільного обміну інформацією із максимальним ступенем автоматизації цього процесу.
По-третє, це персоніфікація доступу. Доступ до інформації з обмеженим доступом та інших персоніфікованих сервісів повинен бути прив’язаний не до державного органу розпорядника інформації чи сервісу, а до особи громадянина чи бізнес структури котрих безпосередньо стосується відповідна інформація чи сервіс. Тобто у кожної особи повинна бути єдина точка доступу – «особистий кабінет» ідентифікація в якому одночасно дає доступ до усіх інформаційних ресурсів, що є у власності держави і які стосується цієї особи.
Окремими функціональними розділами цього єдиного кабінету можуть бути розділи присвячені окремим напрямкам електронного урядування.
Розділ присвячений електронному судочинству повинен забезпечувати можливість користування усіма процесуальними правами учасника судового процесу, передбаченими відповідними процесуальними кодексами. Починаючи від можливості подати позовну заяву, відзив на неї та будь-який інший процесуальний документ, сплатити судовий збір, подати докази та інформацію з державних реєстрів, ознайомитись з матеріалами справи, взяти участь в судовому засіданні в режимі відео конференції тощо і закінчуючи можливістю пред’явити виконавчий документ до виконання і одержати результат виконавчих дій. Додаткові сервіси мають забезпечити доступ до нормативної, довідкової та консультативної інформації, можливість автоматичного пошуку відповідних судових прецедентів, доступу до електронних архівів судових справ, можливість користування юридичною допомогою в он-лайн режимі тощо.
І останнє, четверте, це кардинальне реформування судового процесу. Реформування судочинства взагалі і реформування процесуальних правил повинні йти не від напрямку вбудовування нових інформаційних технологій в існуючі процесуальні норми, а навпаки – в напрямку нормативно-процесуального опосередкування принципово нової електронної моделі судового процесу. Остання повинна бути розроблена в якості електронної моделі єдиної для усіх видів судочинства. Потім ця ідеальна електронна форма повинна бути унормована за допомогою норм процесуального права. Така форма електронного судочинства повна бути основною і допускати відступ в традиційну паперову форму лише у виключних випадках, коли цього вимагає необхідність встановлення обставини справи, які у інший спосіб встановити неможливо.