Задати питання Задати питання
flag Судова влада України

Бринцев О.В.: "Кваліфікуючі ознаки поняття способу захисту права у контексті судової реформи" (cтаттю опубліковано в юридичному журналі «Право України» 9/2017)

11 грудня 2017, 10:21

КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ ПОНЯТТЯ СПОСОБУ ЗАХИСТУ ПРАВА У КОНТЕКСТІ СУДОВОЇ РЕФОРМИ

 

                                                                                                 Бринцев Олексій Васильович,
                                                                                                 суддя господарського суду Харківської області,
                                                                                                 кандидат юридичних наук,
                                                                                                 доцент кафедри господарського права
                                                                                                 Національного юридичного університету
                                                                                                 імені Ярослава Мудрого

 

 

  Стаття присвячена питанню визначення кваліфікуючих ознак поняття способу захисту права. Розглядається концепція «ефективного захисту права» у її зв’язку із ознакою детермінованості способів захисту права. Аналізуються можливі наслідки відмови від кваліфікуючого статусу ознаки детермінованості способу захисту права на вітчизняний судовий процес. Результатом роботи є висновок про передчасність запровадження концепції «ефективного захисту права».

  Ключові слова: захист права, спосіб захисту права, детермінованість, судовий процес, судова реформа.

 

  Сучасний вектор судової реформи спрямований на кардинальне оновлення судового процесу в Україні. Такий підхід авторів реформи заслуговує лише на схвалення, адже поточна косметична ретуш процесуального законодавства вже давно не відповідає викликам, котрі стоять на часі. Юридична спільнота України в цілому позитивно сприймає запропоновані процесуальні нововведення. Проте окремі з новел викликають і певні обґрунтовані занепокоєння. До таких належить концепція «ефективного захисту права», яка є одним з наріжних каменів реформи.

  Першочерговою зміною, яка знайшла відображення в усіх процесуальних кодексах, є впровадження ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду, як превалюючого завдання судочинства. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави є метою судочинства, наголошується в проектах процесуальних кодексів [1]. Право суду визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не передбачений ні законом, ні договором, але не суперечить закону, закріплено в частині другій статті 5 проекту ГПК України, в частині другій статті 5 проекту ЦПК України та в частині другій статті 5 проекту КАС України. «Якщо суд при розгляді справи визначить, що передбачені законом або договором способи не дають ефективного захисту, він може застосувати інший спосіб захисту, про який просить сторона. Нам не потрібні судові рішення, які сторони у справі будуть вішати на стіну і отримувати від них моральне задоволення, нам потрібні судові рішення, які будуть ефективно захищати порушені права», – підкреслює заступник голови Адміністрації Президента України, координатор Ради з питань судової реформи Олексій Філатов [2].

  Так, не можна не погодитись із думкою про те, що судовий захист має бути максимально ефективним. Це є незаперечною істиною. Тож мета, за для досягнення якої впроваджується ця концепція, дійсно носить виключно позитивний і навіть шляхетний характер. Проте не можна не пам’ятати про зворотній бік медалі. Досвід, набутий за роки понад 25-річного функціонування «незалежної» судової системи України, вчить стримано та дуже обережно ставитись до усіх випадків лібералізації судового процесу. В умовах перманентної політичної та соціально-економічної турбулентності в державі на тлі невисокого рівня правової свідомості суспільства майже кожний крок у бік зменшення поля імперативного державного регулювання геометрично збільшує поле вірогідності зловживань правом. Звісно, не можна будувати правову державу, ставлячи на чільне місце не саме правове регулювання, а запобігання його негативних наслідків. Але і зовсім випускати такі наслідки з поля зору також неправильно. Адже в цьому разі ефект останніх може переважити цінність вирішення самої проблеми.

  Такі обставини зумовлюють актуальність ретельного дослідження та широкого обговорення усіх аспектів концепції «ефективного захисту права», що пропонується останньою судовою реформою. Зокрема, такого її елементу, як право суду при вирішенні спору застосовувати спосіб захисту права, що не передбачений ні законом, ні договором.

  Питанням, пов’язаним із правовою природою способів захисту права, приділяли свою увагу багато дослідників. Серед них Пушкін О.А., Бару І.М., Абова Т.Є., Брагінскій М.І., Вітрянський В.В., Салогубова Є.В., Вершинін О.П., Радугін А.А., Єм В.С., Саніахметова Н.О., Кот О.О., Хотенець П.В. та ін. [3, с.191-196]. В науці запропоновано багато різних визначень правової категорії «спосіб захисту права». Їх аналіз дозволяє в загальному вигляді визначити спосіб захисту права як передбачені або санкціоновані законом заходи, які безпосередньо спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов'язану особу» [3, с.195].

  Способи захисту права – це передбачені законом дії, які безпосередньо спрямовані на захист права, підкреслює О.П. Вершинін. Вони є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав [4, с.11].

  Способи захисту права поділяються на універсальні та спеціальні. Перші можуть застосовуватись до всіх чи більшості суб’єктивних прав. Спеціальні – лише для певних прав, відносно яких спеціально передбачений відповідний спосіб. Універсальні способи визначені в статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статтях 105, 162 КАС України.

  При визначенні поняття способів захисту права, як правило, застосовують три кваліфікуючі ознаки. Першою ознакою, яку одноголосно називають всі автори без винятку, є їх мета – усунення перешкод у здійсненні права. При цьому щодо розуміння перешкод у здійсненні права особливих розбіжностей в літературі не спостерігається (під ними, як правило, маються на увазі порушення, оспорювання та невизнання права). Досягненням цієї мети спосіб захисту права вичерпує себе. Мета покарання винної особи не входить до складу способу захисту права. Другою ознакою є спрямованість заходів – їх вплив спрямований на особу, яка чинить зазначені перешкоди. Останньою, третьою, є ознака детермінованості способів захисту законом.

  На цій ознаці слід зупинитись докладніше. В науці на відміну від перших двох цю останню ознаку виділяють не всі автори [3, с.193-195]. Детермінованість (від лат. determinans – визначальний) означає, що у певної причини є певне заздалегідь визначене слідство. Відповідно стосовно способів захисту права – у певного порушення права є певний, заздалегідь визначений спосіб його захисту.

  Думка про необов’язковий характер ознаки детермінованості способів захисту права служить передумовою концепції «ефективного захисту права». Дійсно, створення спеціально для кожного окремого правового спору своїх унікальних «ефективних» способів захисту права можливе лише за умови відсутності заздалегідь визначеного вичерпного переліку способів захисту.

 Наукова концептуальна невизначеність статусу ознаки детермінованості способів захисту права знайшла своє продовження в чинному законодавстві України. В ньому також спостерігається неодностайність в підходах до врегулювання цього питання. Системний аналіз чинного законодавства України, присвячений регулюванню способів захисту права, свідчить, що його формування відбувалося під впливом різних правових доктрин.

  Норми певних актів свідчать про те, що їх автори, діючи в рамках природно-правової доктрини, віддавали перевагу таким загальнолюдським цінностям як свобода, справедливість, мораль та ін., ставлячи їх понад законом. Діючи таким чином, автори відповідних законів заклали у них положення, котрі автоматично нівелюють цінність ознаки детермінованості у визначенні поняття способу захисту права. Авжеж, згідно цієї концепції дійсно будь-яка детермінованість способів захисту права законом є зайвою. Вона може стати лише на заваді у пошуку (читай – створенні) способу, котрий найбільш ефективно захищає порушене право особи у певних життєвих обставинах.

  Так, стаття 55 Конституції України закладає основи можливостей захисту права, виходячи саме з підвалин природно-правового підходу. Вона проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Відповідно цій доктрині вирішено питання про можливість застосування способів захисту права, не передбачених законом, і у КАС України: «Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень» (абз. 2 частини другої статті 162 КАС України).

 Такий підхід відповідає й ідеям, закріпленим Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

  Традиційна ж для нашої правової системи позитивістська правова доктрина ставить на чільне місце систему загальнообов’язкових норм, формалізованих державою. Чинні станом на сьогодні цивільний, господарський та цивільний процесуальний кодекси визначають систему способів захисту права, виходячи саме з такого підходу.


  Так, статті 16 ЦК України, 20 ГК України, 4 ЦПК України передбачають можливість застосування лише тих способів захисту права, котрі заздалегідь визначені в законі, договорі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз.2 частини другої статті 16 ЦКУ). Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються … іншими способами, передбаченими законом (абз. 12 частини другої статті 20 ГКУ). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

  Тобто сьогодні чинне законодавство України має певну неоднорідність у вирішенні питання про наділення ознаки детермінованості способу захисту права кваліфікуючим статусом. Це в свою чергу викликає неоднорідність судової практики. Протягом тривалого часу в судових рішеннях домінував підхід, закладений позитивістською правовою традицією. В численній кількості рішень вітчизняні суди, в т.ч. Верховний Суд України та вищі касаційні суди, вказували на необхідність існування чіткого зв’язку між правопорушенням та способом захисту права, котрий заздалегідь визначений законом, договором. Обрання позивачем неналежного способу захисту права вважалося непереборною підставою відмови у позові.

  Згідно ж останніх трендів, втілених вже у багатьох постановах Верховного Суду України, визнається неправильною правова позиція судів, котрі відмовляють у позові у зв’язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором. У цих випадках, вказує Верховний Суд України, слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод [5, 6, 7].

  В загальному підсумку на прикладі протиборства думок щодо визначення статусу ознаки детермінованості способів захисту права сьогодні можна спостерігати за черговим зіткненням двох тектонічних правових платформ – позитивного та природного права. Іншими словами, правове поле України наразі є полем битви цих двох титанів, а досліджувана ознака детермінованості – стратегічною висотою, від зайняття якої в значній мірі залежить результат всієї битви.

  Аргументи на користь природно-правової концепції «ефективного захисту права» лежать на поверхні і тому роблять її привабливою і легкою для сприйняття. Не тільки тому, що ця концепція відповідає модному «європейському» правовому тренду і тому в силу ментальності, що склалася в українському правовому просторі, автоматично сприймається як єдино правильна. А ще завдяки тому, що концепція дійсно має певні позитивні риси. Серед них такі. По-перше, зручність – позивачеві надається «право на помилку». У разі, якщо позивач помилився у виборі належного способу захисту права, за нього це може зробити суд. По-друге, оперативність – економія часу на виправленні помилок. Виправити їх можна не лише шляхом подання нового позову після завершення розгляду первісного, а безпосередньо в цьому ж процесі. І головне, по-третє, це ефективність – рішення суду спрямоване на реальне відновлення прав у кожній конкретній ситуації. Рішенням швидко та наглядно втілюється ідеальна правова модель поведінки у спірній правовій ситуації через застосування заходів, максимально пристосованих до самої ситуації. На цьому перелік аргументів «за», на жаль, вичерпується.

  Подальша оцінка перспектив застосування цієї концепції наводить на аргументи «проти». Так, вже сьогодні можна із впевненістю стверджувати, що відмова від заздалегідь визначеного переліку способів захисту права неодмінно призведе до таких негативних наслідків.

 По-перше, це збільшення ризику порушення прав відповідача та інших осіб. У пропонованому варіанті відбудеться заміна чітко і вичерпно визначених законом способів захисту права можливістю створення незчисленної кількості непередбачуваних «ефективних» варіантів захисту. Між тим за своєю природою кожний спосіб захисту права – це істотне обтяження прав, свобод і законних інтересів адресата. Дієвих запобіжників для недопущення їх порушення шляхом зловживання правом на захист не передбачається.

  По-друге, це збільшення ризику порушення прав позивача. Буквальне тлумачення пропонованих норм дає підстави вважати, що суд буде вправі свій розсуд обрати спосіб захисту прав позивача незалежно від волі й бажання самого позивача.

  По-третє, це ускладнення роботи суду при вирішенні справи. Проектами кодексів пропонується надати суду право «..визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону». Проте, оцінити чи суперечить спосіб закону шляхом порівняння його з вичерпним «білим списком» набагато простіше, ніж дати оцінку невідповідності відкритому «чорному списку».

  По-четверте, це хаотизація правовідносин. Надмірна строкатість правових «витворів» у численних судових рішеннях у подібних справах ускладнює правове регулювання аналогічних правовідносин взагалі. Можливість багаторазового порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, ускладнює з’ясування відносин у одному й тому ж правовому спорі зокрема.

  По-п’яте, складність розуміння рішення. Передбачається, що суд визначатиме спосіб захисту «відповідно до викладеної в позові вимоги». Між тим, рівень юридичної техніки при формулюванні позовних вимог і сьогодні не завжди є належним. Можливість продукування позовних вимог безвідносно до встановлених стандартів збільшить складнощі в розумінні їх формулювань. Ці складнощі автоматично будуть наслідуватися судовими рішеннями.

  По-шосте, складність виконання. На практиці нестандартні рішення виконуються завжди важче, ніж типові.

 По-сьоме, це зниження рівня правової свідомості. Відсутність обмежень у створенні та виборі способів захисту права, означає відсутність потреби у правовій дисципліні у вигляді приведення своїх правовідносин до певних визначених законом зразків. Це в свою чергу негативно впливає на загальний рівень правової свідомості та призводить до зростання правового нігілізму. 
З урахуванням наведеного оцінка та співставлення позитивних і негативних наслідків запровадження запропонованої в ході судової реформи концепції «ефективного захисту права» в чергове підтверджує непорушність дії одного з відомих наслідків Закону Мерфі: «Всяке рішення проблеми породжує нові проблеми».

  Підсумовуючи викладене слід зробити висновок про те, що на даному етапі розвитку правової системи України доцільним є збереження кваліфікуючого статусу ознаки детермінованості способу захисту права. Універсальні і спеціальні способи захисту права повинні бути заздалегідь вичерпно передбачені законом, договором. Відповідно, передчасним вбачається запровадження концепції «ефективного захисту права», що передбачає право суду визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не передбачений ні законом, ні договором. У зв’язку з цим пропонується виключити з тексту проектів процесуальних кодексів норму частини другої статті 5 ГПК України, частини другої статті 5 ЦПК України, частини другої статті 5 КАС України.

Список джерел

  1. Проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 23.03.2017 №6232. Текст законопроекту до другого читання від 13.07.2017р. [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ: ВРУ, 2017. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61415(дата звернення 07.08.2017) – Назва з екрана.
  2. Філатов О., Кириленко О. Защитные манеры [Електронний ресурс] / Філатов О., Кириленко О.// Юридическая практика . – Електронні дані. – [Київ, 2017]. – №13 (1005) – Режим доступу: http://pravo.ua/article.php?id=100115131(дата звернення 07.08.2017) – Назва з екрана.
  3. Бринцев О.В. Правова сутність економічних спорів та способи їх вирішення. Монографія. – Х.: Право, 2005. – 304с.
  4. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде. Диссертация в виде научного доклада … д-ра юрид. наук. – СПб., 1998. – 55с.
  5. Постанова ВСУ від 21.05.2012р. у справі №6-20цс11 [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ: ВСУ, 2017. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/…/774b3fa003d1714ec2257a1a004625a4… (дата звернення 07.08.2017) – Назва з екрана.
  6. Постанова ВСУ від 12.06.2013р. у справі № 6-32цс13 [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ: ВСУ, 2017. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32056429 (дата звернення 07.08.2017) – Назва з екрана.
  7. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Київ: ВСУ, 2017. – Режим доступу: https://www.google.com.ua/url… (дата звернення 07.08.2017) – Назва з екрана.

Брынцев А.В. К вопросу о квалифицирующих признаках понятия способа защиты права в контексте судебной реформы
Статья посвящена вопросу определения квалифицирующих признаков понятия способа защиты права. Рассматривается концепция «эффективной защиты права» в ее связи с признаком детерминированности способов защиты права. Анализируются возможные последствия отказа от квалифицирующего статуса признака детерминированности способа защиты права на отечественный судебный процесс. Результатом работы является вывод о преждевременности введения концепции «эффективной защиты права».
Ключевые слова: защита права, способ защиты права, детерминированность, судебный процесс, судебная реформа.

Bryntsev O.V. To the question about of
concept of a way for protection of the right
in the context of judiciary reform

The article is devoted to the question of defining qualifying attributes of the concept of the method of protection of law. The concept of "effective protection of law" is considered in its connection with the sign of the determinism of methods of protecting the law. The possible consequences of refusal from the qualifying status of the feature of determinism of the method of protection of the right to domestic lawsuits are analyzed. The result of the work is the conclusion about the premature introduction of the concept of "effective protection of law".
Key words: protection of law, way of protecting rights, determinism, litigation, judicial reform.

 

Статтю опубліковано в юридичному журналі «Право України»  9/2017.