Задати питання Задати питання
flag Судова влада України

Бринцев О.В.: "До питання про критерії розмежування юрисдикцій"

11 грудня 2017, 12:03

                                                                             

                                                                              Бринцев Олексій Васильович,

                                                                                                 заступник голови господарського суду

                                                                                                 Харківської області,

                                                                                                 кандидат юридичних наук,

                                                                                                 доцент кафедри господарського права

                                                                                                 Національного юридичного університету

                                                                                                 імені Ярослава Мудрого

 

ДО ПИТАННЯ ПРО КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ ЮРИСДИКЦІЙ

 

                                                                                                                                                                                             Знання деяких принципів

                                                                                                                                                                                             замінює незнання багатьох фактів

                                                                                                                                                                                            К. Гельвецій

 

  Принцип правової визначеності є найважливішим для забезпечення верховенства права та довіри до судової системи. Особливо важливо, щоб чіткими і прозорими були правила розмежування юрисдикцій різних гілок судової системи. Адже саме від цих правил залежить доступність правосуддя, сталість та однорідність судової практики, стабільність регулювання суспільних відносин у державі. Тому питання розмежування юрисдикцій носить ключовий характер для утвердження України як правової держави. При визначення критеріїв підвідомчості справ мають бути враховані як теоретичні напрацювання у сферах господарського, адміністративного та цивільного права і процесу, так і набутий роками практичний досвід функціонування відповідних юрисдикцій в умовах чинного законодавства.

  Узагальнення наукових досліджень, зроблених в цьому напрямку, та судової практики у господарських, адміністративних та цивільних справах  дозволяє сформулювати такі основні умови, котрі мають застосовуватись під час визначення критеріїв підвідомчості судових справ.

  Комплексний підхід: визначення в одному (або кількох узгоджених між собою) нормативному акті критеріїв підвідомчості справ кожній з юрисдикцій.

  Додержання логічних правил утворення визначень. Відомо, що спроможність визначення залежить не тільки від правильності подачі його змісту, а й від того, наскільки злагоджено і послідовно буде вибудувана його форма. Істинність визначення залежить від того, чи точно відображає його зміст всі необхідні ознаки поняття. Є лише один раціональний спосіб отримати таке визначення – при формулюванні строго слідувати вимогам логічних правил утворення визначень. До них відносяться такі: відповідність (визначення повинно бути співмірним поняттю, що визначається); відсутність у визначенні кола; ясність визначення (визначення повинно відкидати двозначність і використовувати тільки поняття, визначені раніше або які не потребують визначення). Визначення повинно бути стверджувальним (негативне визначення не здатне визначити зміст поняття).

  Неприпустимість перетинання критеріїв підвідомчості. За жодних обставин одні й ті самі матеріальні правовідносини не мають підпадати під дію двох і більше процесуальних критеріїв, котрі визначають юрисдикцію відповідних судових органів.

  Вичерпність правил підвідомчості. Перелік критеріїв має носити закритий характер. Слід також уникати використання норм щодо штучного розподілу «у виключних випадках» окремих категорій справ за їх зовнішніми ознаками без врахування юридичної матеріально-правової сутності відносин.

  Ієрархія пріоритетів. Ієрархія цілей і завдань держави в нормативному регулюванні суспільних правовідносин повинна бути відображена і в ієрархії критеріїв підвідомчості судових спорів різним гілкам судової влади. Спори у відносинах, котрі мають пріоритетне значення для розвитку держави (економічні відносини), слід розглядати в межах єдиної юрисдикції (господарської), не допускаючи їх розпорошення по різних гілках судової влади. Адже це означатиме різність практики їх вирішення, що в свою чергу може призвести до спотворення векторів державної політики у відповідних питаннях.

 Чи відповідають цим принципам критерії підвідомчості, запропоновані в статті 21 «Юрисдикція господарських судів» проекту Господарського процесуального кодексу України від 05.04.2016р., підготовленого Радою з питань судової реформи? Ні, не відповідають!

  У вказаній редакції статті порушено логічні правила утворення визначень. Застосований так званий «комбінований» підхід до визначення поняття – перше речення першої частини статті вказує на загальне правило («Господарські суди розглядають спори, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності»), а нижче наведено перелік спеціальних випадків, котрі охоплюються цим же правилом (пункти з першого по вісімнадцятий). Такий підхід сам по собі викликає запитання, адже посилання у визначенні на більш широку категорію нівелює цінність включення у визначення переліку більш вузьких. А з урахуванням того, що більш широка категорія «господарська діяльність» сьогодні в Україні не визначена [1], такий підхід взагалі виявляється юридично неспроможним. Деякі інші з використаних формулювань також не мають нормативного визначення, хоча і потребують цього.

  Не додає ясності те, що перелік вузьких категорій в статті тричі (!) залишено відкритим ( «…інші справи у передбачених законом випадках...», «…інші спори між суб’єктами господарської діяльності», «…інші справи, віднесені законом до юрисдикції господарських судів»). Це по суті означає повну відмову від дачі критеріїв підвідомчості, що вочевидь є неприйнятним.

  Спроби визначення критеріїв підвідомчості за допомогою певного вичерпного або, ще гірше, відкритого переліку ознак того чи іншого спору взагалі важко визнати вдалими. Адже в жодному переліку ознак, яким би повним він не був, неможливо охопити усі можливі фактичні прояви відповідних життєвих правовідносин в силу природної широти останніх. Крім того, часто за межами таких штучно створених переліків залишаються споріднені правовідносини, котрі потребують такого самого регулювання.

  В якості прикладу – пункт 3 частини першої коментованої статті проекту: «Спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів». Наведена норма проекту є майже дослівним відтворенням пункту четвертого частини першої статті 12 ГПК України. Між тим практика застосування вказаної норми свідчить, що за межами її регулювання, а отже, і за межами господарської юрисдикції залишаються спори з приводу відносин, що виникають стосовно юридичних осіб, які не підпадають під ознаки «корпорації». Так, зокрема, у відношенні приватних підприємств, кооперативів, в т.ч. виробничих, товарних бірж, фермерських господарств, кредитних спілок тощо. Між тим усі названі та багато інших юридичних осіб також призначені для здійснення господарської діяльності. Тому залишення їх поза межами господарської юрисдикції не тільки приводить до ускладнень у судовому захисті осіб, що беруть участь у відносинах з ними, а й до розщеплення однорідності правового регулювання близьких за економічним характером і правовою суттю правовідносин.

  Ще більш наглядно таке штучно утворене внаслідок недосконалості критеріїв підвідомчості розщеплення простежується на прикладі власне господарських товариств. В чинній редакції названого пункту четвертого частини першої статті 12 ГПК України, як і у винесеному на обговорення пункті третьому частини першої статті 21 проекту ГПК України, визначено, що до корпоративних відносяться спори «…між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув…». Тобто, поза межами визначення залишені спори, що виникають з корпоративних відносин, але стороною в яких є особа, яка на момент розгляду справи не є учасником відповідного господарського товариства. Це може бути особа, яка уклала договір про набуття частки в товаристві (купівля-продаж, дарування, застава тощо), особа, яка одержала право на частку в порядку спадкування. Згідно з існуючою та пропонованою в проекті моделлю відповідний спір не є корпоративним і не підвідомчий господарським судам. Разом з тим, якщо ця особа (набувач) вже має іншу частку в цьому ж товаристві, спір відповідає ознакам корпоративного і, відповідно, відноситься до компетенції господарських судів. Відомо, що таке визначення корпоративного спору приводить до багатьох складнощів на практиці, ускладнює доступ до правосуддя. Між тим вочевидь ні економічних, ні юридичних підстав для диференціації таких спорів та відповідно юрисдикцій по їх вирішенню не існує.

  Істотним недоліком пропонованої норми статті 21 проекту ГПК України вбачається те, що у визначенні підвідомчості використовуються не один, а одночасно декілька різних критеріїв (суб’єктний, предметний, зміст правовідносин).

 Критерій змісту правовідносин («Господарські суди розглядають спори, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності», «…, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах», «…векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах», «…крім трудових спорів»; «…спори, що виникають з корпоративних відносин…» та ін.).

  Суб’єктний критерій («…спори щодо майна, що є предметом забезпечення зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці…», «..крім правочинів, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем», «…спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, …»; «спори між юридичною особою та її посадовою особою…», «інші спори між суб’єктами господарської діяльності» та ін.).

 Предметний критерій («спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів…»; «спори щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду»; «спори щодо цінних паперів» та ін.).

  При цьому пропонована система критеріїв є складною і суперечливою. Вона по суті представляє собою спробу вдосконалення закріпленої в чинному ГПК України системи. При цьому авторами проекту збережений також і сучасний підхід щодо використання критеріїв, що перетинаються. Тим самим збережено і існуючі в чинному законодавстві проблеми, які викликають численні спори щодо підвідомчості як окремих, так і цілих категорій справ.

  Спроба вдосконалення існуючих критеріїв за допомогою доповнення переліку виключень із загальних правил є не тільки порушенням правил логіки, а й шляхом в бік ускладнення правового регулювання, що не сприяє забезпеченню ясності і точності Закону. В підсумку такий підхід не тільки не вирішить, а навпаки поглибить проблему правової невизначеності.

  Головним же фактором, що унеможливлює дати схвальну оцінку запропонованому проекту, є відсутність єдиного комплексного підходу для визначення юрисдикцій окремих судових гілок. Запропонована система критеріїв не узгоджена із критеріями підвідомчості, що визначені в ЦПК України та в КАС України.

  У зв’язку з цим викликає серйозне занепокоєння невідповідність системи критеріїв підвідомчості системі пріоритетів державного регулювання суспільних правовідносин. Загальновизнано, що сильна розвинена економіка є запорукою успіху і процвітання як держави в цілому, так і окремих її громадян. Тому система регулювання економічних відносин повинна мати пріоритетний рівень понад усіма іншими. Це крім іншого означає, що усі економічні відносини в державі повинні будуватись на спільних принципах, регулюватись однорідними нормами, і спори в них вирішуватись в однаковому для усіх сфер господарювання порядку.

 Відповідно в системі критеріїв підвідомчості справ різним гілкам судових юрисдикцій необхідно виходити із пріоритету господарської юрисдикції у відносинах, які пов’язані із здійсненням господарської діяльності. Саме такий підхід надає змогу забезпечити послідовність державної економічної політики, однорідність регулювання споріднених (економічних) правовідносин, уникаючи їх штучного розпорошення на «економічні горизонтальні» та «економічні вертикальні» відносини, на звичайні економічні та економічні, учасником яких є фізична особа, котра (формально) не є підприємцем, тощо. Тому виключення з переліку критеріїв підвідомчості «суб’єктного» критерію та критерію «предмету спірних правовідносин» є цілком обґрунтованим як з теоретичної, так і з нормативної точки зору.

  Решта юрисдикцій повинна вирішувати тільки ті спори, котрі не відносяться до підвідомчості господарських судів. Тобто спори, які не пов’язані із господарською діяльністю. Адміністративні суди – публічно-правові спори, що виникають із дій (рішень) суб’єктів владних повноважень, не пов’язаних із господарською діяльністю. Загальні суди – решту спорів.

  Відмова від традицій застосування кількох різних критеріїв підвідомчості на користь принципу застосування одного критерію визначення підвідомчості справ господарським судам за допомогою змісту відносин («зв’язку з господарською діяльністю») слугуватиме запорукою одноманітного регулювання економічних відносин та забезпеченню правової стабільності в державі.

Посилання:

 

1. Бринцев О.В. До питання про визначення поняття господарської діяльності // Вісник господарського судочинства. – 2013. – №6. – С.63-66.