Виступаючи із доповіддю про нові види проваджень та їх особливості, суддя Євгеній Жиляєв окреслив види провадження за ГПК України, визначивши 5 видів провадження. Більш детально зупинився  на  спрощеному позовному провадженні, яке забезпечує  швидке вирішення справи. Розповів учасникам семінару про процесуальний порядок та підстави розгляду господарських спорів у спрощеному провадженні.

 Суддя розкрив поняття малозначної справи, вимоги до клопотання позивача та порядок вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Також обговорив із присутніми особливості подання та розгляду судом заяв, що надходять від учасників процесу під час розгляду справи по суті спору, та 2 види розгляду справи у спрощеному провадженні: без повідомлення учасників справи або з повідомленням (викликом) сторін. Суддя підкреслив, що у разі подання сторонами клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін без належного обґрунтування та з порушенням строку, визначеного ГПК, суд може відмовити у задоволенні такого клопотання.

 При цьому Євгеній Жиляєв наголосив, що при вирішенні питання розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження суд з ретельно досліджує матеріали справи у кожному конкретному випадку.

 Суддя Тетяна Пономаренко виступила із темою: «Докази та доказування в господарському процесі». Суддя зазначила, що метою доказування є  встановлення істини у конкретній справі та вирішення спору між сторонами. Наголосила, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, саме на сторони покладається обов’язок довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України. Тетяна Пономаренко акцентувала увагу на тому, що законодавцем передбачений обов’язок не тільки надавати докази суду в обґрунтування своїх доводів, а й обов’язок доводити вчинення тих чи інших дій. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Така новація, підкреслила суддя, має стимулююче значення для добросовісного користування учасниками справи своїми процесуальними правами, у тому числі надання доказів.

 Суддя наголосила на новелах ГПК України щодо класифікації доказів, а саме доповнення належних і допустимих доказів достовірними та достатніми. Обговорила із слухачами порядок, строки подання та витребування доказів, оцінку доказів, підстави, за яких може бути наданий висновок експерта, а також розкрила зміст висновку експерта у галузі права.

 Тетяна Пономаренко розглянула з учасниками семінару таке нововведення для господарського процесу як розширення переліку засобів доказування показаннями свідків та електронними доказами. Пояснила присутнім поняття оригіналу електронного документа та порядок огляду судом веб-сайту або іншого місця збереження даних в мережі Інтернет. Приділила увагу розмежуванню електронних доказів від письмових. Суддя підкреслила, що основними критеріями відмінності письмових та електронних доказів є форма та матеріальний носій фіксації інформації. Роз'яснила практичні питання щодо використання електронних листів без електронно-цифрового підпису, де вказала, що в таких випадках слід виходити з положень ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

 Окремо зупинилась на способах забезпечення судом доказів. Тетяна Пономаренко зазначила, що на практиці суд часто відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення доказів, оскільки подані заяви стосуються саме витребування доказів.

 Питання представництва у господарському процесі висвітлив суддя Павло Хотенець. Наголосив на вимогах Господарського процесуального кодексу, що повноваження адвоката повинні підтверджуватися довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розглянув практичні питання щодо належного процесуального представництва та навів приклади з судової практики Верховного Суду, а саме: постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 по справі № 910/23346/16. Окремо зупинився на представництві у малозначних справах.

 Щодо визначення особи, яка може бути представником у судовій справі, зазначив, що залишається неоднозначним та дискусійним питання: «Чи може бути особа одночасно представником позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у випадках, якщо іх інтереси не суперечать один одному?» Процесуальним законодавством таких обмежень прямо не передбачено, але доповідач наголосив на тому, що, оскільки у переважній більшості справ, де має місце інститут процесуального представництва, воно здійснюється адвокатами, тож такі випадки можуть не узгоджуватись із Правилам адвокатської етики.

 Правові аспекти участі прокурора у господарському процесі проаналізував суддя Іван Жигалкін. Було розглянуто основні окремі практичні та теоретичні питання щодо можливості представництва прокурором інтересів держави у господарському процесі. Зроблено акцент на  необхідності обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, алгоритмі дій прокурора перед зверненням до суду в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

 Доповідачем було обґрунтовано те, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Суддя виокремив дві форми участі прокурора у господарському процесі: безпосереднє звернення прокурора із позовною заявою та можливість вступу у справу, провадження у якій відкрито.

 Крім того, було акцентовано увагу на змісті частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, вступити у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, тільки до початку розгляду справи по суті.

 Доповідач ознайомив слухачів із судовою практикою Верховного Суду щодо участі прокурора у господарському та адміністративних процесах (навів як приклад справи №822/1169/17 та 924/1237/17).

 Під час доповіді було підкреслена значимість чіткого розуміння обмеження щодо процесуальних дій прокурора, оскільки у теорії господарського процесу та на практиці виникає питання щодо можливості наділення прокурора повноваженнями позивача, бо позивач має матеріальний інтерес, а прокурор – процесуальний. Та чи може мати прокурор матеріальний інтерес? Дійсно, питань більше ніж відповідей в частині участі прокурора у господарському процесі.

 Станіслав Міньковський розповів про деякі особливості розгляду справ про банкрутство за участі органів ДФС. Детально зупинився на особливостях застосування процедури банкрутства юридичної особи в порядку ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» в редакції після 19.01.2013 року (банкрутство боржника, що ліквідується власником). Розглянув із учасниками семінару необхідні передумови для набуття статусу учасника справи про банкрутство. Суддя наголосив на тому, що спрощена процедура, яка передбачена ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. Необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи. Ліквідатор при зверненні із такою заявою зобов'язаний надати суду докази подання органам ДФС, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи, у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

 Суддя підкреслив, що право на проведення позапланової податкової перевірки надано органам ДФС після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника у порядку ст. 95 Закону про банкрутство. При цьому право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення такої перевірки вручено у порядку, визначеному ст. 42 Податкового кодексу України, копію наказу про її проведення.

 Також Станіслав Міньковський акцентував увагу на тому, що у ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Але вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства (розпорядження майном або санації), повинні бути заявлені органами ДФС до суду протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. У зв'язку з цим відповідні нарахування боржнику (банкруту) щодо сум податків можуть здійснюватись ДФС лише до моменту прийняття постанови про визнання останнього банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

 Про врегулювання спору за участю судді розповів суддяСергій Жельне. Новела процесуального законодавства може мати досить позитивний результат, адже дозволить зменшити надмірну завантаженість у судах. Під час процедури врегулювання спору суддя повинен мати навички психологічного налаштування, побутового спілкування, мати здібності медіатора та комунікатора. Врегулювання спору за участі судді – це новий інструмент, що може ефективно допомагати здійсненню правосуддя.

 У цій процедурі суддя, залишаючись суддею, проводить спільні та закриті наради з учасниками процесу, не одягаючи мантію, в доволі розкутій атмосфері, надаючи можливість сторонам висловитись вільно. Сторонам пропонується надати своє бачення можливого варіанту домовленості. Суддя повинен ставитись до сторін однаково, уникаючи оцінок обґрунтованості позиції когось з них тощо. Це виключить можливість виникнення конфлікту інтересів.

 «Головне – сприяти мирному врегулюванню, що потребуватиме звернення судді як до його знань та навичок в сфері застосування права, так і до його життєвого досвіду. Не будуть зайвими й знання з психології, в т.ч. соціальної», – зазначив Сергій Жельне.

 Суддя  не може розголошувати інформацію, в т.ч. конфіденційну, яка йому стала відома під час нарад зі сторонами. Позитивне закінчення процедури мирного врегулювання за участі судді може бути у формі мирової угоди, відмови від позову, залишення позову без розгляду за заявою позивача або у разі визнання позову відповідачем. «Якщо такого результату досягнуто – сторони зберігають свій час, нерви та гроші на судові витрати. Ображених не буде, що є таким важливим для відновлення довіри до суду», – наголосив суддя.

 З доповіддю на тему: «Ухвали суду. Ухвали, які заносяться до протоколу судового засідання. Процесуальні можливості оскарження ухвал, оскарження яких прямо не передбачено ГПК України» виступила заступник голови суду Наталія Новікова.

 Новелою господарського процесуального законодавства з грудня 2017 року стало, зокрема, постановлення ухвал, які заносяться до протоколу судового засідання.

 Так, було висвітлено питання порядку постановлення протокольних ухвал, досліджено вимоги процесуального закону до їх змісту та форми.

 Також обговорено питання можливості оскарження ухвал, які не містяться в переліку статті 255 Господарського процесуального кодексу України. Проведено аналіз змін концепції права апеляційного оскарження згідно з рішенням Конституційного Суду України та зосереджено увагу на редакції статті 129 Конституції України від 2016 року, де передбачено право на апеляційне оскарження як право на апеляційний перегляд справи. Тобто йдеться про те, що надається право оскарження не будь-якого судового рішення, а справи в цілому, що узгоджується з європейськими стандартами. Обговорено останню практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 11.09.2018 року у справі № 916/1461/16), щодо права апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви без розгляду (п.14 ч.1 ст.255), з посиланням на те, що в п.14 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість оскарження ухвал про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено в ч.2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України.

 Підводячи підсумки семінару Наталія Новікова, висловила надію, що всі присутні отримали відповіді на питання щодо застосування нового Господарського процесуального кодексу України. Тільки при зворотному зв’язку між судом та учасниками судового процесу, спільному аналізі судової практики та правових позицій застосування законодавства можливо досягти успіху в роботі.

АДРЕСА МАТЕРІАЛУ: https://sud.ua/ru/news/sud-info/126893-problemni-pitannya-zastosuvannya-gospodarskogo-protsesualnogo-zakonodavstva-ta-shlyakhi-ikh-virishennya